Народні умільці Рахівщини

Рахівщина  – це едельвейс, що прикрашає букет народних митців Закарпаття. У цей букет народних митців Закарпаття. У цей букет вплітаються й обдаровані, талановиті люди, що мешкають тут. Радість, замріяність,духовну мудрість, красу, чарівність краю, відтворюють в живописних полотнах, вишивці, ткацтві, різьбі по дереву, гончарстві.
Народні художні промисли в Рахівському районі представлені такими  видами як:
Килимові вироби (с.Кваси, с.Лазещина);
Художня вишивка(представлена майже в усіх населених пунктах р-ну);
В’язання та мереживні вироби (Росішка, смт.Ясіня, смт.В.Бичків, с.Білин, с.Костилівка, с.Ч.Тиса).
Художнє виготовлення меблів (смт. Ясіня)
Художня обробка шкіри (с.Ч.Тиса, Лазещина).

Станом на 01.01.2011 року в Рахівському р-ні нараховується – 84 вишивальниці: серед яких Кокіш-Мельник Олена Іванівна, Брана Олена Іванівна, Штефанюк Ольга Михайлівна із Рахова, Бузій Алла з Ділового, Цубера Ганна, Обриська Марія Василівна із с.В.Водяне, Гаврилюк Дося із с.Розтоки, Олена Сорохман із с.Білин, Василина Глодян  із с.Коб.Поляна.
Майстрині- вишивальниці з смт. В.Бичків: Ганна Цубера, Марія Лопатюк, Василина Мазар, Одотя Томашук, роботи яких неодноразово експонувались на місцевих, районних, обласних та республіканських виставках декоративно-прикладного мистецтва.


(Штефанюк О.М. – вишивальниця, м. Рахів)

Ми звикли милувалися роботами народних майстринь-вишивальниць витворами їхніх рук,  де у кожній  з них закладено глибокий зміст світосприйняття людиною Всесвіту – Землі, Сонця, Життя. Магічні узори – хрестиком, доріжки, візерунки втілюють у собі символіку України, у них розкривається ставлення до таких філософських категорій, як  народження, смерть, осмислення свого місця на Землі. Свої вподобання, майстерність у вишиванні Наталія Петрівна Кепинач – вчителька географії та трудового навчання Видричанської ЗОШ 1-3 ст., передає молоді, дітям. Організовує свою роботу на відображенні народних традицій. Значну роботу, Наталя Кепинач провела зі збору вишивок рідного краю, зокрема уставок, які були використані як прикраси сорочок у різні часи. Це багаторічне дослідження вишивки Рахівщини стало основою роботи з учнями старших класів. Юні вишивальниці дізналися, що кожний населений пункт відрізняється від іншого своїми барвами, технікою вишивання. У Видричці майстрині в чорну основу вплітають яскраві кольори. З вихованцями навідується до місцевої сторожилки Євдокії Кокіш-Мельник, яка демонструє роботу на ткацькому верстаті й вчить дівчат ткати.
Молоді вишивальниці, ткалі – беруть участь у масових заходах села, зокрема: до дня 8-го березня, річниці від дня народження Т.Г.Шевченка, до дня Незалежності, святі села “Видричанська вишиванка”, а також їх роботи були представлені на обласній  виставці-прикладного мистецтва “Закарпатські самоцвіти”, де призерами стали Таня Жигора, Мар’яна Курін, людмила Ретізник.
Останнім часом серед молоді набули популярності різні вироби, виготовлені з бісеру, – ланцюжки, браслети. Наталія Кепинач врахувала зацікавленість дівчат і розпочала навчання їх з бісеру.


Кепинач Наталія Петрівна, вишивка з бісеру, с.Видричка)

Набули популярності різні масові заходи: “Рушник вишиваний-України душа”, конкурс “А я просто українка, україночка…”в яких із своїми роботами беруть участь вишивальниці, в’язальниці, ткалі вони ж брали участь у районному Гуцульському фестивалі-ярмарці “Гуцульська бринза” де звання лауреата одержала Наталія Кепинач.
В селищі В.Бичків живуть люди, які відчувають і бачать красу рідного краю, втілюють у життя творчість і мистецтво живопису, різьб’ярству, рукоділлю. Це народні майстрині, які присвятили своє життя  і свій талант відродженню та піднесенню народних традицій та надбань. Свідченням цього є роботи коренерізів: Мандзюк Марти, Юращука Юрія Дм., Бойчука Миколи, Михайла Мадярі.


(Мадярі Михайло – коренепластика, смт.Великий Бичків)

“Коли ти знаєш ціль –
Вгамовуєш біль…
Життя стає прекрасним:
Бо бачиш виріб ясно!”

Всі свої болі і радості, бачення майбутнього, Михайло Мадярі вкладає у вироби з коренів. “Бо природа подарувала нам, – каже коренеріз, – неповторне багатство, яке повинна використати людина для збагачення своєї духовності. Коріння підберає з особливою увагою: аби на його “тілі” було побільше наростів, сучків, відростків.
Наполегливість і відтворення казкових портретів у корінні – знайшли визнання. Роботи М.Мадярі прикрашають колекції(приватні) любителів мистецтва коренерізів(колишніх жителів СРСР), Чехії, Словаччини, Росії, Польщі, Ізраїлю, США, Канади та інших країн світу. Михайло Мадярі, зумів протистояти долі, творить чудеса оброблені ним коріння, не мають ціни, тобто безцінні.

Карпати – благодатний край, вони дають наснагу невичерпним джерелам, які живлять творчість художників, поетів, письменників, композиторів, народних майстрів.
У селі Видричка народна Майстриня Марія Шемота ще з малку цікавилась виготовленням художніх виробів, бо бачила за працею маму й інших майстринь, як вони мили й розчісували вовну, пряли, форбували, а вже потім ткали.
На власному верстаті Марія тче барвисті ліжники і килими, придумовуючи свої композиції і продовжує традиції місцевого народного промислу.
У спадок від мами Марія Шемота отримала найдавніше і тривалий час чи неєдине валило у нашому районі.


(Шемота Марія – ткаля, с. Видричка)

Ліжники (або вовняні покривала, коврики) не тільки прикрашають хату, але є мірилом достатку. Чудово поєднуються з сучасним міським інтер’єром. Екологічно чистий універсальний домотканий виріб і зігріє і вилікує. Недарма ці чудові витвори стали мистецькими візитками за межами гуцульського краю. Тчуть ліжники в Богдані, Розтоках, Рахові, Росішці та в інших населених  пунктах.


(Шемота Марія – ткаля, с. Видричка)

Плеяду майстрів по виготовленню музичних інструментів(трембіти) поповнив Ягнюк Василь Людвікович із с.Богдан.

До плеяди художників Рахівщини відносяться: Василь Титор, Микола Тушер, Петро Дудчук, Надія Ватаман, Василина Зейкан, Іван Доробан, Василь Попович, Ярослав Мойсюк(смт.В.Бичків), М..Ворохта – який велику увагу приділяє навчанню талановитих дітей. Районний будинок культури співпрацює із районним будинком дитячої та юнацької творчості. В гуртку “Образотворчого мистецтва” керівником якого є Михайло Ворохта, який являється членом районного об’єднання самодіяльних художників, навчаються обдаровані  діти які стали переможцями обласної олімпіади з образотворчого мистецтва. А колишні студійці Юрій Писар, Інга Лабуня продовжили навчання у вищих учбових закладах.

На культорологічних акціях, які проводяться в м.Рахові зокрема: “День незалежності”, день м.Рахова, фестивалі-ярмарці “Гуцульська бринза”, беруть участь юні художники гуртка “Образотворче мистецтво” на яких представляюь свої роботи.

ІГНАТЮК  ПРОКІП  ВАСИЛЬОВИЧ
Народний умілець с.Костилівка
Рахівського р-ну

Прокіп Васильович народився 17 липня 1953 року в багатодітній сім’ї робітників. Батько працював лісорубом, мати домогосподарка. Навчався в Костилівській  восьмирічній школі, середню школу закінчив в с.Ділове – Діловецьку середню школу.
Працював довгий час лісником та одноразово навчався в Сторожинецькому лісотехнікумі, де  і здобув професію технік-лісовод.

Зараз працює майстром -лісу, єгером, в Костилівському лісництві. З дитинства його тягнуло до виробів з коріння, яке він знаходив під час своїх обходів в лісі, почав займатися коренепластикою з юних років. Його роботи майже з 70-х років – були представлені на місцевих, районних та обласних, а в останні роки 2008-2009 на республіканських виставках м.Київ.   
(Ігнатюк Прокіп Васильович – народний умілець села Костилівка)

Прокіп Васильович може годинами милуватися лісом, його неповторною красою. В ньому він черпає сюжети для своїх робіт. Він знайомився з коренерізами району: В.Федурцею, О.І.Паша, О.Вайнагій. Прокіп Васильович закохався в творчість, він вважає, то не лише мертвий матеріал дерево, а чарівний витвір природи.. Основна тематика над якою Прокіп працює – це лісові казкові персонажі : “Лісови”, “Мавки”, “Гуцули”, “Вівчарі”, “Люльки”.
В нього можна побачити багато загатовок  всякого коріння для запланованих робіт, зараз Прокопу Васильовичу 58років, але він весь вільний час віддає улюбленій справі.
Вже 20 років веде різьбарський гурток в школі. В 2010-2011 році – розпочав роботу центр народних ремесел яким керує Прокіп, він творить, і це йому приносить насолоду.
До цієї праці він привчив своїх дітей, двох синів, які теж займаються  коренепластикою, Дмитро і Прокіп, дочка Мирослава – вчителька, місцева поетеса, пише вірші, коломийки про рідне село, рідний Закарпатський край, Гуцульщину.